Коментар до статті 125 КК 1. Честь і гідність людини як члена суспільства і громадянина є сукупністю його моральних якостей і відносяться до числа основних моральних цінностей. Право кожного на повагу до його гідності зафіксоване в Конституції України 1996 р. (ч. 1 ст. 28). Посягання на честь і гідність особи можуть тягти цивільну (ст. 7 ЦК) або кримінальну відповідальність, яка настає за наклеп (ст. 125) та образу (ст. 126). Справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 125 та ст. 126, .порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого (ч. 1 ст. 27 КПК). При прийнятті від скаржника заяви суду треба з'ясувати, в якому порядку — кримінальному чи цивільно-правовому — від просить захистити його інтереси. 2. Об'єктом наклепу є честь і гідність людини як її невід'ємні особисті цінності, пов'язані з оцінкою особи суспільством та, почуттям самою особою своєї суспільної значимості. Потерпілими є будь-які фізичні особи, в тому числі померлі, душевнохворі та діти. 3. Засобом вчинення злочину є неправдиві вигадки, що ганьблять іншу особу. Йдеться про начебто вчинений потерпілим протиправний чи аморальний вчинок та інші відомості, що ганьблять потерпілого (наприклад, про венеричне захворювання, оскільки його наявність передбачає, як правило, ведення розпусного способу життя). Ознака ганебності відомостей є питанням встановлення факту судом в кожному окремому випадку і по суті своїй є такою, що принижує честь і гідність громадянина в громадській думці з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі. Поширення дійсних відомостей, хоча б вони і ганьбили потерпілого, не є наклепом (див". справи Г. // Рад. право. — 1968. — № 12. — С. 85—86 та К. // Рад. право. — 1979. — № 9. — С. 87—88). Завідомо неправдиві вигадки, що ганьблять іншу особу, можуть бути засобом наклепу, якщо в них йдеться про "факти" минулого чи теперішнього, а не гадані майбутні. 4. Об'єктивна сторона злочину характеризується поширенням завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу. Під поширенням таких відомостей розуміється повідомлення їх винним невизначеній кількості осіб, кільком особам або хоча б одній особі, крім самого потерпілого. При повідомленні таких вигадок самому потерпілому винний може нести відповідальність за ст. 126 за наявності всіх ознак цього злочину (рив. абз. 1 та, 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" // Бюлетень... — С. 107—108). Поширення може виражатися в різних формах: усній (в розмові, публічному виступі в аудиторії, по радіо тощо), письмовій (у листі, статті в газеті, шляхом демонстрації плакатів, інших творів у громадських місцях тощо). Злочин є закінченим з моменту поширення відомостей, що ганьблять потерпілого. 5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: винний знає про неправдивість поширюваних вигадок, що ганьблять іншу особу, усвідомлює такий характер цих вигадок і бажає їх поширювати. Не є наклепом поширення неправдивих відомостей, які ганьблять іншу особу, якщо винний не усвідомлює того факту, що вони не відповідають дійсності. В такому випадку у відповідності зі ст. 7 ЦК (в редакції Закону від 6 травня 1993 р.) потерпілий вправі вимагати від суду спростування таких відомостей, а також відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. "Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації..." (абз. 2 п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (Збірник... Частина перша. — С. 32). Президія Чернігівського обласного суду в своїй постанові у справі Т. зазначила: "Якщо особа сумлінно помиляється щодо неправдивого характеру поширюваних нею відомостей або висловила офіційним органам припущення про незаконні дії певної особи з проханням перевірити пов'язані з цим обставини, кримінальна відповідальність за наклеп виключається" (Практика... С. 151). 6. Суб'єкт — особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. 7. Кваліфікуючими ознаками наклепу є вчинення його у друкованому або іншими способами розмноженому творі, в анонімному листі або особою, раніше судимою за наклеп (ч. 2 ст. 125), а також наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні злочину проти держави або іншого тяжкого злочину (ч. З ст. 125). Друкованим або іншим способом розмноженим твором є твір, втілений у матеріалізовану форму книги, статті, листівки, оголошення тощо будь-яким способом (надрукований друкарським способом, на машинці, знятий на відеокасету, написаний від руки тощо). Розмноженими творами визнаються й одиничні примірники тексту чи зображення, призначені для читання або огляду багатьма людьми (скажімо, листівка, наклеєна на паркані). Анонімним є лист, автор якого невідомий (без позначення відправника, з нерозбірливим підписом тощо) або вказаний неправильно. Особа, раніше судима за наклеп, — та, судимість якої за будь-якою частиною ст. 125 не погашена і не знята в установленому законом порядку на момент вчинення злочину. Злочин проти держави — це злочин, передбачений будь-якою статтею глави 1 КК "Злочини проти держави". Тяжкий злочин — той, що названий в ст. 7'. 8. Наклеп треба відрізняти від образи (див. п. 4 коментарю до ст. 126) та від завідомо неправдивого доносу (ст. 177), "при якому дії винного полягають у повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу дізнання завідомо неправдивих відомостей про начебто вчинений або підтотовлюваний злочин з метою незаконного притягнення громадянина до кримінальної відповідальності" (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7). prev Коментар до статті 124 КК next Коментар до статті 126 КК